Чинне законодавство не містить заборон щодо звільнення працівника на період воєнного стану.
Працівник може бути звільнений:
✅за його ініціативи (за власним бажанням (ст. 38, 39 КЗпП),
✅у зв’язку із припиненням трудового договору (угода сторін, закінчення строку, відмова від зміни істотних умов праці (ст. 36 КЗпП),
✅за ініціативи роботодавця (скорочення, прогул, систематичні порушення, невідповідність посаді тощо (ст. 40, 41 КЗпП).
З 19.07 запроваджено нові підстави для звільнення працівника:
✅за відсутність працівника на роботі більше 4 місяців (п. 8-3 ст. 36 КЗпП), не плутати з прогулом,
✅у разі смерті працівника або роботодавця-фізичної особи (п. 8-1, 8-2 ст. 36 КЗпП),
✅за відсутність роботи у зв’язку із пошкодженням майна в результаті бойових дій (п. 6 ст. 41 КЗпП),
✅вивільнення працівників у зв’язку неможливості забезпечення працівника роботою(ч. 7 ст. 49-2 КЗпП).
Змінено порядок оформлення звільнення:
✔️роботодавець у день звільнення видає працівникові копію наказу,
✔️запис в трудову вноситься тоді, коли цього вимагає працівник,
✔️в день звільнення надає працівнику письмове повідомлення про нараховані та виплачені суми, а саме: основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати (ст. 47, 116 КЗпП),
✔️середній заробіток працівник зможе стягнути не більш як за шість місяців.
Не забувайте, закон № 2136 Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану під час війни є першочерговим до використання. Однак, якщо цей закон не містить необхідних норм, потрібно повертатися до КЗпП.